Коли катальпа цвіте, вона просто чарівна. Якось ввечері ми стояли з чоловіком у центрі міста і милувалися величезним деревом, рясно вкритим кипнем квітів. Не дивно, що на наступний ранок я на автоматі запропонувала знайомій зустрітися на певній вулиці саме під катальпою.
“Де це? Магазин відкрили новий? Давай біля входу у дитсадок?” відповіла моя знайома, яка водила у цей садок двох своїх діточок.
“Там іще трансформаторна підстанція поруч”, – так колись пояснював мені дорогу головний енергетик.
Ви не задумувалися про те, наскільки ми самі визначаємо світ навколо нас? Наша професія, наші знання, наш досвід, наш настрій, наші бажання і думки. Як вони змінюють все довкола. Ми можемо помітити катальпу лише, якщо знаємо її. Інакше це диво лише промайне, не зачепивши свідомості, розтане серед безлічі іншої інформації. Так лише модниця побачить якусь надзвичайну сумку в руках іншої модниці, і лише вболівальник впізнає відомого баскетболіста у натовпі. А я – ні… А от катальпу побачу і впізнаю.
Здавалося б яка різниця, що там за дерево, чи квітка, чи пташка. Навіщо пам’ятати всі назви, кому це цікаво? Але для мене вона, як добра знайома. З тих, що не лише кличеш по імені, а й знаєш їх родину (класс, відділ, порядок 🙂 ), пам’ятаєш деталі їх біографії (катальпа до речі приїхала до нас із Північної Америки) і навіть призвиська (макаронне дерево. Чому? А от побачите восени плоди і запитання відпаде само собою).
Для людини, що знає біологію світ стає іншим. Ні, не так, людина, що знає біологію, стає іншою. Зникла якась там пташка, зрубали якесь там дерево, щось посадили, щось знищили, все це проходить повз свідомість пересічного громадянина. Людина, що добре знає біологію сприймає все інакше, гостріше, бо розуміє наслідки. Мабуть це і є екологічна свідомість. Коли ти приходиш у ліс, як у гості, намагаючись не досаждати господарям. Знаєш, хто для тебе співає, чим можна пригоститися, а кого краще не чіпати.
Сучасні діти, на жаль, майже позбавлені повноцінного спілкування з природою. Вона настільки ж далека від них, як зорі. Чи бачила Ваша дитина, як доять корову? Чи допомагала копати картоплю? Чи тримала у руках новонароджене кроленя? Щодо моїх власних дітей, то тричі мушу сказати “ні”. Біологія для моїх учнів стала абстрактною наукою. Трішки жвавішають вони на анатомії і фізіології людини, нарешті щось знайоме.
А ботаніка, зоологія – суцільний жах, гірше іноземної. І це дуже прикро. Тож давайте показувати їм не просто “квіточку”, а космею, жоржину і гортензію. Не просто “пташку”, а синичку, шпака чи ластівку. Частіше вивозити їх на природу, збирати фотогербарії, спостерігати за пташками (це до речі потужний рух, навіть всесвітні змагання влаштовують).
І звичайно вчити біологію, інакше, коли зникне на Закарпатті остання горіхівка чи вівсянка, ніхто і не помітить, і тим більше не зажуриться. Бо як можна шкодувати того, кого навіть не знаєш?