Байка друга “романтична”. Якось хлопець і дівчина покохали одне одного. Вони зустрічалися, спілкувалися, може навіть цілувалися. А вчилися вони обоє у одинадцятому класі, але в різних класах і, навіть, в різних школах. Дівчина була відмінниця і старанно готувалася до ЗНО з математики. А хлопчик був шибеник і зовсім не готувався. Тож батьки були впевнені, що математика йому не підкориться, і залишиться хлопчик поза інститутом, але доля розпорядилась інакше. Як же здивувалася наша парочка, коли безпосередньо на ЗНО з’ясувалося, що вони проходитимуть тест не лише в одній школі, а ще й в одному класі. Крім того, хлопчик сидить прямо за дівчиною. Тож дівчина почала писати у зошиті вірні відповіді великими цифрами і показувати їх хлопцю, який сидів позаду. Завдяки таким підказкам хлопець не лише здав ЗНО з математики, а й отримав більше ніж 150 балів і зміг поступити до омріяного ВНЗ. Тож кохання творить чудеса!
Чому на це не варто сподіватися?
✔️ Всім учням я кажу багаторазово: інструктори не можуть не помітити на ЗНО, що діти спілкуються, роблять одне одному знаки, показують одне одному зошити. Отже при першій спробі вони б отримали зауваження, або їх би вивели з класу.
✔️ У людей, які сидять поруч, абсолютно точно зошити матимуть різні номери, а отже у хлопця і його подруги були б різні послідовності завдань, різні вірні відповіді. Тож я не уявляю, яким чином хлопець зміг би зорієнтуватися у підказках, які писала йому подруга. До того ж у останніх завданнях треба написати вирішення завдань від початку до кінця.
Тож кохання це чудово, а сподіватися варто на власні знання.